Павлюк Лариса Міколаївна

/Files/images/2018_rk/poeti__amatori/IMG_3719.jpg

мешканка міста Татарбунари

Зимовий етюд

Так тихо і лагідно падає сніг.
А може, то манна небесна – до ніг?
Чи зорі, що білими квітами стали
І зустріч святкову подарували,
Гарну і ніжну музику мови,
Із легких кульбабок хустку пухову,
Щоб ми свої плечі нею прикрили
І в далеч імлисту мовчки дивились.
Щоб пригубили трішки глінтвейну
І пригадали любов ефемерну.
І слава Всевишньому: сталось, як треба –
Долі написані зорями в небі,
А нам залишилися спогади чисті
І цей сніговий політ урочистий
Із невагомими диво – квітками,
Що не розтануть, а стануть рядками.
грудень 2021

Мої Татарбунари

Магічне в жовтні, навесні - бузкове,

П’янить акацій ніжна хуртовина.

Ти завжди зачаровано – казкове,

Немов остання зграя лебедина.

Тут все давно мені близьке й кохане:

І тихі роси, й райдуги барвисті.

Хай не змовкають вічнії фонтани,

В твоєму серці, миле моє місто!

Бо часом в грудні зацвітуть троянди,

Такі жагучі, істинно безгрішні

І заздрять зорі сповненим принади

Сліпучо – юним чарівницям вишням.

Застигли туї в варті урочистій,

Щось мріють верби в золотім роздоллі.

Тубі вклоняюсь, добре моє місто,

За всі найкращі хвилі в моїй долі!

_________________________________________

______________________________________________________________________

Золота казка

Так є. І буде , як було :

Кохане літо відцвіло

І не помітили, як сталося –

Пішло собі й не попрощалось.

А казка осені снує

Бабинолітні білі сіті…

Хто відповість мені : чи є

Щось золотіше в Божім світі?

Бо золотий на серці щем:

Відкрилась золота сторінка,

Хоч небо інколи дощем

Так плаче, мов самотня жінка.

І тихо мовить: все одно

Я не старію, а мудрію,

Хоча літа минули сном,

Та золоту лишили мрію.

Так є. І завжди так було.

Так наше літо відійшло,

Немов привиділось – приснилось,

А в серці золотом лишилось…

м. Татарбунари
Л.М.Павлюк
Кiлькiсть переглядiв: 0

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.