методико – бібліографічний відділ

/Files/images/rzne/p1a5he4ja5vfcq6rsme1a3qpu09_200x300_3_0.jpg

Григорій Сковорода

295 р. з дня народження

(03.12.1722 с.Чорнухи, Харківської обл. - 09.11.1794 с. Пан –Іванівка, Харківська обл.)

видатний український поет,просвітитель і філософ

2017 рік

Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу.

Коли хлопцеві виповнилося сім років, батьки віддали його в науку до дяківської школи, яких у Чорнухах було у ту пору аж три. А восени 1734 Григорій розпочинає своє навчання в славетній Києво – Могилянській академії. В академії Сковорода спілкувався з талановитими вчителями - поліглотом, перекладачем і мандрівником С.Тодорським, що

викладав йому грецьку, німецьку та гебрейську, що потім, в майбутньому викладатиме закон Божий майбутній російській імператриці Катерині ІІ з Мануйлом Козачинським – автором знаної «Арістотелевої філософії» та ще більш знаної «Трагедокомедії про смерть Уроша», що з неї розпочинає свою історію сербський театр, - з поетом, філософом і богословом Георгієм Кониським, годним однаково блискуче написати і чудесний набожний вірш, і спрямований проти Вольтера полемічний трактат, і грайливу інтермедію, і релігійну драму. Сковорода легко опановував усі шкільні премудрості, переходячи з одного ординарного класу до другого . Наприкінці грудня 1741 року , юнак стає співаком (альтистом придворної капели імператриці Єлизавети Петрівни).

Під цю пору він створив кілька духовних пісне співів, серед яких пасхальний канон «Воскресіння день», «Христос воскрес», враження від життя в столицях Російської імперії будуть не раз зринати й у його літературних творах. Наприкінці 1744 року Сковорода прибуває до Києва у складі почту імператриці Єлизавети. Тут він звільнився з капели в чині « придворного уставника», тобто регента, і відновив своє навчання в класі філософії Київської академії. Проте рівно через рік у складі Токайської комісії, куди його взяли як людину, добре обізнану у музиці та чужих мовах, Сковорода виїхав до Угорщини. Упродовж п’яти років йому вдалося побувати також в Австрії, Словаччині, Польші.

Улюблений учень Сковороди та його перший біограф Михайло Ковалинський стверджував, що навіть в цей час філософ продовжував своє навчання, приятелюючи з багатьма освіченими людьми. А потім, вже в Києві, його запросили на посаду вчителя поетики до місцевого колегіуму. Сковорода приготував курс «Розважання про поезію».

Перебуваючи в селі Каврай на посаді вчителя – вихователя Василя Томари , старшого сина Степана Томари. І саме на це час припадає початок його поетичної творчості, тут створено декілька поезій, що потім увійшли до циклу «Сад божественних пісень», переклав французькі поезії М.-А де Мюре. А потім була Слобожанщина, де він був викладачем поетики в Харківському колегіумі. Сковорода привертав до себе увагу своїм,часом,дуже незвичними для загалу думками.

Привертали до себе і його більш незвичне життя – він одягався зі смаком, але дуже просто, їв тільки плоди чи молочні страви, та й то після заходу сонця, спав не більше чотирьох годин на добу, завжди ходив пішки, мав набожність без марновірства, ученість без гордощів, ґречність без лестощів. А ще відмовлявся від високих звань та почестей.

В 1762 році в Харкові він знайомиться з студентом – богословом М. Ковалинським, який подальше став його найближчим учнем і приятелем. В 1771 -1772 рр. мешкав у Острогозьку й у слободі Таволзькій і туту на берегах Тихої Сосни, пройшов найбільш плідний період у творчості. Написано було одразу шість філософських діалогів

«Бесіда», «Алфавіт,чи Буквар миру» та інші, майже чверть свого корпусу творів. Його славетна поетична збірка «Сад божественних пісень», яку поет писав упродовж всього творчого життя. Найраніша поезія з – поміж тих , що увійшли до «Саду», датована 1753 роком, а остання – «Човник мій хитає вихром бурі» - була створена поетом аж

у 1785 році. У своєму «саду» Сковорода плекає із «зерняток» Святого Письма, перш за все,допасовану до церковного календаря набожну лірику, зокрема вірші на Різдво та на Великдень. Його різдвяні образки вщерть сповнені радості. Поезії «Саду…» пройняті ревним релігійним почуттям і в певному сенсі є «покрайніми записами» на берегах Біблії, було заведено пісні тлумачити ,як «поетичну автобіографію».

Частина поезій «Саду…» була покладена на музику, вочевидь, самим –таки Сковородою, деякі вже за життя поета ввійшли до репертуару українських кобзарів та лірників під назвою «Сковородині псалми».

Твори Сковороди ніколи не друкувались. Аж 1798 року в Санкт – Петербурзі побачив світ діалог «Нарцис». Перегодом, упродовж 1830-х років, у Москві окремими книжками вийшли «Харківські байки», «Бесіда,названа двоє…», «Дружня розмова про душевний мир», «Убожий Жайворонок». Важливою подією була поява 1861 році книжка «Сочинения в стихах и прозе Григория Саввича Сковороды».

(Григорій Сковорода. Вибрані твори. – Х.: Прапор, 2007 –С.3 -24.-«Світ ловив, та не спіймав».)

Кiлькiсть переглядiв: 69

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.