Дайджест із робіт українських письменників про Івана Багряного.
Іван Багряний –літературний псевдонім Івана Лозов`яги (Лозов`ягіна). Народився в місті Охтирка Сумської області. Про своє дитинство Багряний згадував у листі до Дмитра Нитченка: «Літературою почав займатися дуже рано – писав дитячі вірші. Вірші писав по-українському в церковноприходській школі. Почав писати їх з протесту проти вчителів, які називали його «мазепинцем». Це було завзяте змагання. Допомогли в цьому байки Глібова та «Катерина» Шевченка.
Не іменуй же мене поетом,друже мій!
Я хочу бути тільки людиною,яких так мало на світі…
Це 20 – річного поета звернення, який написав поему «Аве Марія». Зроблене в 1929 році коли поетів іменували – категорією злочинців, до якої не належав і не належу, бо слово поета стало визначати: хамелеон, протистутка, спекулянт, авантурник, ледар.
( Із книги М.Жулинський «Слово і доля).
Такі обвинувачення на адресу «хижих і пролазливих» не могли лишитися безкарними. Цензура наказала цю книжку конфіскувати.
Поети – євнухи у наш двадцятий вік!
Звичайно,не усі і не на всій планеті,
Я лиш всього про земляків своїх,
Лише про них – про євнухів – поетів.
( Із книги М. Жулинський «Слово і доля»).
«Ще не всі усвідомили,що література і мистецтво поступово і цілеспрямовано захоплювалися в державно – бюрократичні та ідеологічні лещата, з яких можна було вирватись хіба, що способом самознищення, як це через чотири роки здійснить Микола Хвильовий. Саме про них, про них, про земляків своїх, із якими він, 19-річний студент Київського художнього інституту, зазнайомиться, особливо після першої публікації в журналі «Глобус» 1926р. так різко висловиться емоційно чутливий та безкомпромісний поет.»
( Із книги М. Жулинський «Слово і доля»).
Живучи вже за кордоном, І.Багряний згадував в біографії: «Організаційно належав до літературної організації «МАРС» (Майстерня Революційного Слова),що була організацією т.зв. «попутників», куди входили найвидатніші письменники – «попутники» того часу В.Підмогильний, Д.Фальківський, Б.Тенета, Б.Антоненко – Давидович, Г.Косинка, Є.Плужник, Т.Осьмачка. Був приятелем і Хвильовому, Остапі Вишні, М.Кулішу, М.Яловому, Досвітньому.». І ще про себе писав:
«Як письменник і поет, належав до т.зв. «попутників», тобто письменників непролетарських щодо ідеології, бо не визнавав за цією ідеологією історичної правоти,вірив, що цей «собачий банкет» політичних авантюристів і терористів не буде довго тривати.
…Не буде так!
Колись же «будуть людьми люди»,
На обрії запалить хтось маяк –
І не затрима вітру з Кобеляк
Ані Мойсей, ні Ленін,ані Юда.
( Написано в 1928 р.)
Органічна національна свідомість стимулювала творчість Івана Багряного, а гаряча бунтівлива натура гостро реагувала на пригнічення української ідеї в різних формах її вияву. Поет шукав підтримки як серед інтелігенції, так і серед селян, до яких він тягнувся співчутливим серцем і помислом. У присвяті до поеми «Аве Марія» з’явилося таке звернення: «Вічним Бунтарям і протестантам, всім, хто родився рабом і не хоче бути ним, всім скривдженим, зборка ним і своїй бідній матері крик свого серця присвячує автор».
(Із книги М. Жулинський «Слово і доля»)
Не скориться він і у 1932 році – у камері-одиночці харківської в’язниці, де його морили безсонням,голодом, психічними тортурами – « мені пропонували орден, якщо я здамся, засуджу офіційно, в пресі, свою літературну творчість як класово ворожу тощо й напишу велику поему про Сталіна. Я все відкинув геть»
(ІЗ книги «Гроно нездоланих співців» - Іван Багряний – С.241.)
Органічна національна свідомість стимулювала творчість Івана Багряного. Поет шукає підтримки як серед інтелігенції, так і серед селян, до яких він тягнувся співчутливим серцем і помислом. В романі «Скелька» розповідається про легенди чоловічого монастир Куземська Покрова, де існувало давньоукраїнське поселення ХІІ ст.., а головне –перекази та легенди про монастир. В романі змальовано селян, що повстали проти самодержавної Росії.
(Із «Гроно нездоланих співців.- С.243 ).
Коли над його рідним народом розверзлася прірва фашистської окупації , Багряний обирає шлях підпільної боротьби - його зброя перо.
( Із «Гроно нездоланих співців» - С.251).
Біографія Івана Багряного для доби, що її звуть «розстріляне відродження», здавалося би, найтиповіша: тут і походження робітниче - селянське, як колись казали, «з низів» - він син сільського муляра. Подібно до багатьох прозаїків, Іван Багряний починав свій творчий шлях із ліричних поезій, і то у зовсім молодому віці.
Човен. Як сковзалка води.
Весла – блискучі мечі.
Шепіт осоками бродить,
В далях хтось пісню виводить
Та перепілка кричить. (« Рибалки»).
Перепілка в житі – радість.
В пшеницях волошки – смуток.
Ворон з ріль – печаль.
Друже,друже! Геть з журбою. («Рибалка»)
( Із книги Ігор Качуровський «Променисті сильвети» .- Творчість Іванв Багряного. – С.447-448.)
Протягом перших повоєнних років Іван Багряний написав одну із кращих публіцистичних робіт - памфлет «Чому я не хочу повертатись в СРСР», де створено політичну декларацію прав людини в умовах московсько – більшовицького тиску. Це була відповідь на облудні заклики радянської пропаганди і на безсоромні дії західних урядів, які сприяли насильницькій репатріації біженців до СРСР – прямо до
Концтаборів. Це відповідь патріота України, який хотів використати становище емігранта, перебування у вільному світі для боротьби за її свободу.
Голос Багряного: « Я не хочу вертатись до своєї Вітчизни саме тому, що я люблю свою Вітчизну»
Коментарi