2017 рік

Іван Карпенко – Карий

( Іван Карпович Тобілевич)

/Files/images/knigi/Карпенко-Карий.jpg

видатний український громадський та культурний діяч, організатор професіонального театру, режисер і актор, драматург.

(29 вересня 1845 –15 вересня 1907)

110 років з дня смерті

130 років написання відомої п’єси «Мартин Боруля».

/Files/images/knigi/i.jpg

Театральним мистецтвом І.Карпенко – Карий захопився ще з дитинства, коли мати розповідала про вистави «Наталки Полтавки»,які їй доводилось бачити у виконанні мандрівних акторів. У 1863 році в Бобринцях виник драматургічний гурток, І.Карпенко – Карий, разом із М.Кропивницьким, який на той час теж служив у Бобринецькому повітовому суді, став його найактивнішим учасником, грав різні ролі у п’єсахІ.Котляревського, Г.Квітки – Основ`яненка,
Творча спадщина І.Карпенка –Карого особливо багата на комедії. В них письменник прагнув порушувати злободенні питання життя, засобами сміху стверджувати прогресивні суспільні тенденції. Неабияким досягненням драматурга була комедія «Мартин Боруля». Дослідники стверджують, що приводом до написання цього твору стала смішна історія про домагання дворянських прав батьком Івана Карповича, який доклад чималих зусиль, аби досягнути більших людських прав і вберегти честь та гідність своїх дітей.
Дещо осторонь всіх героїв стоїть Мартин Боруля, який домогається дворянського звання. Сатиричне зерно комедії «Мартин Боруля» пов’язане вже не із засобами збагачення чи привласнення того, що належить іншим, з прагненням сільської буржуазії до політико – правової рівності з дворянством. Психологічна складність образу Борулі, якому не чужа здорова народна мораль, що вступає у суперечність із манією дворянства зумовлює поєднання елементів комедії й драми. Одним із визначних мотивів поведінки – є відстоювання своєї людської гідності, значною мірою, однак, знецінюване його безперспективними прагнення оберегти свої дітей від праці.
Мартин Боруля – заможний селянин, який має дружину та двох дорослих дітей. Їх родина майже показова: є достаток в домі та любов у серцях. Але одне мучить Мартина – мрія про дворянство. На початку твору герой дізнається з документу, що він не простий мужик, а має право претендувати на дворянське ім’я, Окрилений новиною про дворянство, Боруля й не помічає лицемірності повіреного,який насправді працює по обидві сторони – і на Борулю, і на іншу людину. Мартин Боруля хоч і прагне дворянства, але не жадібний до грошей.
Мрію про шляхетний статус Мартин підкріпляє діями – вводить нові порядки в домі, які, на його думку, відповідають дворянським звичаям.По-перше, наказує доньці називати його папінькою, а матір – мамонькою.
Як це робить більш «шляхетний»син Степан. Марися сміється з батька і не хоче так говорити, адже вона не вміє кривити душею. Бо саме донька виявляє найбільшу стійкість та протистоїть батьківській причуді.
Образ Мартина Борулі багато в чому схожий з образом пана Журдена Мольєра –обидва мріють про дворянство,але здатні тільки кумедно пародіювати дворянські звичаї, не розуміючи, що є справжньою основою
Шляхестості, вони помічають лише деякі поверхневі моменти. В результаті Боруля намагається перейняти скоріше недоліки дворян.
Отже, Карпенко – Карий дбав про суспільне, громадське звучання театральних п’єс, вони продовжили і розвинули традиції народності, реалізму, відтворював життя за принципами правдивості і гуманізму.
1.Іван Карпенко-Карий П’єси. – К.:Школа,2006.-320с.-(Б – ка шкільної класики).
2. Історія Української літератури.- У 2-х томах. – К.:Наукова думка,1987.-Т.1 – С.432 -442.
Кiлькiсть переглядiв: 79

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.