методико – бібліографічний відділ

Я камінь з Божої праці

110 років з дня народження

/Files/images/rzne/1olzhich.jpg

Олег Ольжич

( Справжнє ім’я –Олег Олександрович Кандиба)

(8.07.1907.р.-9/10. 06.1944р.)

2017 рік

Український поет, публіцист, політичний діяч, Олег Ольжич народився в родині поета Олександра Олеся (О.Кандиби) в місті Житомирі. Навчався в Пущі –Водиці, в 1923 році разом із матір’ю виїхав до Берліну,де зустрівся з батьком, згодом родина переїхала до Чехії. Тут О. Ольжиж вступив до університету в Празі, одночасно навчався в Українському вільному університеті. Закінчивши університет, написав дисертацію, став відомим ученим – археологом, брав участь у кількох археологічних розкопках на Балканах. Був запрошений до США, до Гарвадського університету читати лекції з археології. Після заснування ОУН,Ольжич став одним з найактивніших її членів, очолив культурний сектор організації, а трохи пізніше став заступником голови проводу ОУН.

У 1938 р. він заснував Український науковий інститут у США. У 1935 році вийшла збірка О. Ольжича «Рінь». У 1939 потрапив до хортицької тюрми. У 1940 році вийшла його збірка «Вежі» в Празі. Після розколу ОУН, він очолив відділ ОУН на Правобережжі України, в Києві.

Посмертна збірка О.Ольжича «Підзамчя» вийшла в 1946р.

(Усі письменники і народна творчість. – К.:2007.- С.228 – 230.

Поезія займає чільне місце в творчості поета. У своїх поезіях поет ретельно виважує кожне слово, тож виражальні засоби аскетичні, лапідарні –точні, стримані, суворі, водночас місткі та болючі,напружені до краю, у цьому Ольжич близький до Зерова: «Ми надто різьбимо скупі слова». Із збірки «Рінь».

Похмурий день зачаївся в тумані,
Над бродом ржуть,полохаючись,коні
Мій меч бинить, та чую,що на грані
Мене не зрадять крицеві долоні.
О, вітре, всі мури земного впадуть,
Як серце обернеш у сурму!
Найвищі –бо вежі духовності ждуть
Твойого шаленого штурму.
Пошли мені,молюся,дар один:
В ім’я її прийняти мужньо муки.
І в грізні дні залізної розплати,
В шинелі сірій вмерти від гранати.
Над кручею,за садом,на горі
Роквітла яблуня. Іди,тебе немає.
Здалека злото котять дзвонарі
І вітер тихо квіти колихає.
Тебе немає. На траві прибитій
Не буде видко сліду ні на мить
Як станеш ти угледіти крізь віти густу,
глибоку і м’яку блакить.
Це – покора чи,може, -мука, у мякій темноті і тиші
За спиною оперті руки – Ще м’якіші і ще біліші.
Тільки вірним устам горіти, пить прозорі з долонь цих вина!
Щоб уперті рожеві діти обнімали твої коліна.

Література

1. Жулинський, М. Слово і доля -. К:2006
2. Гроно нездоланих співців. – К.:Укр. письмн\енник,1997.
3. Усі письменники і народна творчість. – К.:Майстер-клас,2008.
Кiлькiсть переглядiв: 2

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.