Розповідь

про український

костюм

(традиційне

вбрання

українців).

2016 рік
Традиційне українське вбрання є одним символів українства, складовою, без якої немислима національна ідентичність українського народу.
Своєрідність природних та історико-культурних умов життя населення окремих регіонів України .взаємозв’язки українців з іншими народами. Краса та щедрість природи чотирьох макрорегіонів України-Полісся, Лісостепу, Степу, Карпат. З найшли Своє образне втілення і в народному вбранні:яскравості та поліхромності вишивок, щедрій орнаментальній палітрі плахт та опинок,золоті парчевих очіпків та запасок, разках коралового, бурштинового, венеційського намиста, дукатах і дукачах,шовкових стрічках та чобітках з писаними закаблуками.
Вражає розмаїття локальних варіантів вбрання,кожен з яких має свою колористику,силует,орнаментику, характерні головні убори зі специфічними способами вив’язування хусток та наміток, з дівочими стрічками,вінками,пов’язками. Кожен з елементів вбрання має не лише практичну або естетичну функцію,але й символічну. Власне,будь-яке традиційне народне вбрання виокремлює людину зі світу навколишньої природи, несе зокодовану інформацію про свого власника та його місце в соціальній структурі суспільства.
Традиційний одяг чітко розмежовує такі поняттяяк свій ,чужий, багатий,, бідний, дівчина/жінка.
Перше, з чим асоціюється українське традиційне вбрання,це,безумовно,вишита Сорочка. Це той чи не єдиний елемент, який і сьогодні є достатньо актуальним у гардеробі українця. Українська вишиванка є одним з небагатьох національних брендів,відомих в усьому світі. Сорочка – один з найдавніших видів одягу наших пращурів .Матеріалом виготовлення сорочок в українців здавна служило конопляне та лляне полотно. Українська сорочка мала безліч локальних варіантів – як у назві («кошуля», «морщинка», «опліч», «підрамник», призбирка,» «рубатка,» «сорочина», «хлопяна», «чумачка»).
Треба зазначити,що вишиті сорочки у сільському костюмі з’явились не ранішесередини ХУІІІ ст..,хоча традиційна українська вишивка бере витоки з Х –ХІ ст..коли гаптування було достатньо поширеним серед феодальної знаті. Потужним поштовхом для розповсюдження вишивки у сільському народному костюмі були поміщицькі майстерні кінця ХУІІІ – початку ХІХ ст., в яких жінки-кріпачки вишивали побутові речі для панів. Але якщо у панському середовищі вишита золотом чи сріблом сорочка була ознакою соціального статусу,то в народній уяві сорочка як найближчий до тіла предмет одягу ототожнювалась з магічною силою,схованою у тілі людини.
Сорочка виступала символічним замінником людини. Траплялося,що сорочку вдягали навиворіт від зурочення. За повір’ям, продати свою сорочку означало продати своє щастя. До хрещення дитину не одягали в сорочку,а тільки сповивали пелюшками.
Особливе місце займала весільна сорочка, що готувалася заздалегідь. Молода сорочку шила для молодого. Символіка вишивок весільних сорочок містить побажання блага на майбутнє подружнє життя. Сорочка кроєна з одного суцільного шматка полотна. Це спадкоємність давньоримських традицій. Важливим елементом вбрання був пояс. Пояс в традиційній свідомості був тією межею між фізіологією та культурою. Традиційний тканий пояс часто фігурує дівочих ворожіннях на весілля. У тріаді – народження - життя – смерть-пояс займає серединне положення вітальну життєстверджуючу символіку.
Окрім сорочки і пояса,незаперечним національним символом є головний убір – вінок. Традиційно вінок сприймається як дівочий головний убір або як головний убір нареченої у весільному обряді. Вінок був одним з основних атрибутів дівочих ворожінь. Так,у купальську ніч одну з дівчат обирали Купайлом, саджали її з зав’язаними очима в яму,наповнену вінками,які вона потім роздавала танцюю навколо неї дівчатам,що по цих вінках ворожили. Жіночий головний убір-очіпок-одягали на молоду наприкінці весільного ритуалу,коли знімали вінок. Це означало,що молода вже заміжня жінка.
Чоботи були відомі з часів Київської Русі. Дівочі черевики поширилися серед українців лише в ХІХ ст..Святкові чоботи,особливо для дівчат та молодиць, шилися з кольорового сап’яну,жіночі черевики шили з чорної шкіри та облямовували червоним сап’яном. У весільній обрядовості поширений був звичай дарувати молодій чоботи. Також чоботи дарували матері молодої – тещі – на знак купівлі-продажу нареченої: «А за тії чоботи,що зять дав,А за тії чоботи дочку взяв».
Важливу статево-вікову символіку мав колір як самого вбрання,так і його декору (вишивки,аплікації,вибійки). При певних обрядових діях кольором підкреслювалась ритуальна значимість костюму персонажів. Крім того,колір міг бути регіональним маркером одягу. Так,найбільш повно колірним був костюм молодої жінки, яка була спроможна продовжувати рід, народжувати дітей.
Наприкінці ХІХ – на початку ХХ ст. українське традиційне вбрання було як життєво необхідним компонентом побуту ,так і одним з обрядових атрибутів. Сьогодні воно відсутнє у щоденному використанні і виступає лише як символ національної приналежності. Українська культура вбрання була різноманітною,багатобарвною і привабливою.

Література,що представлена в списку, знаходиться в фондах районної бібліотеки.

1.Косміна,Оксана.Традиційне вбрання українців.-К.:Балтія-Друк,2008.-Т.1.-Лісостеп.

Степ.-160 с.,іл..

2.Культура і побут населення України.-2-вид., доповн. та перерб..- К.:Либідь,1993.

3.Скуратівський,В. Берегиня:Художні оповіді,новели. – К.:Рад.письменник,1987

4.Берегиня України. – К.:Мистецтво,1995.

5.Ковальчук,О.В. Українське народознавство:кн..для вчителя. – К.:Освіта,1994.

6.Лукашенко,Т.Українські обереги своїми руками.- Х.:Аргумент-принт,2015.

7.Маковій,графина.Затоптаний цвіт:Народознавчі оповідки.-К:Український письменник,1993.

8.Українське народознавство:навчальний посібник.-3-те вид.- К.:Знання,2006.

9.Скуратівський,В.Місяцелік:Український народний календар.-К.:Мистецтво,1993.

10.Українське весілля.Північно-Західне Причорномор’я .-Одеса:Друк Південь,2013.

Кiлькiсть переглядiв: 183

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.