Врятувати від забуття вірші забутих поетів

(розстріляне відродження).

Кривава доба сталінщини формально починає свій відлік від 1929 року,яким датується так званий «великий перелом»,що знаменував собою остаточне утвердження на вершині влади Сталіна та його кліки. З цим роком пов’язують розгортання каральних акцій проти інтелігенції, курс на винищення селянства під машкарою розкуркулення. На Україні червоне нашестя почалося в 1918 році бандами Муравйова від Раднаркому Росії. Перші кулі направлені були під Крутами. Потім з’явились Соловецькі табори,розбійницьке ставлення влади до інтелектуального багатства України З 1922 року було примусово вислано за кордон близько 200 філософів, економістів соціологів, правників, істориків, літераторів, журналістів, «не було дозволено вивезти жодного писаного папірця і жодної книжки.» Вир репресій одним із перших втянув у свій смертоносний крутіж першого президента України, академіка М. С. Грушевського.

Класова боротьба,замішана на крові невинних жертв і проголошена марксистською Наукою рушієм історії,вольовим методом була перенесена з політичного терену і на культурний ,була резолюція, де вказувалось про галузь художньої літератури «не припинеться боротьба і на культурному фронті».

Письменники були штучно поділені на пролетарських та попутників. До останніх догідлива критика ставилася вороже,начіплюючи всілякі ярлики від містиків до контрреволюціонерів. Особливо це виявилося під дискусії літературної 1925-1928 років. Один із її ініціаторів Микола Хвильовий виступив проти профанації ролі письменника,яка зводилась до ілюстрації політичних гасел,проти хуторянства української культури, за орієнтацію на психологічну Європу і утвердження себе в ній як суверенної нації. Це жагуче бажання вивести рідне слово на світові обшири породило у жовтні 1925 року нове утворення – ВАПЛІТЕ, до якого влилися найсвідоміші сили з різнихлітературних організацій. Невдовзі Хвильового звинуватили в «націоналістичному ухилі,а однодумців – «буржуазно – націоналістичну групу».

Наступ на «хвильовім» розгорнули єдиним фронтом. Це були перші спроби викручування рук і схилення до самообману,що згодом набере неохопних масштабів. Атаки на свідому і мислячу частину нації не поминули жодної інституції. Письменники,митці,вчені,педагоги,кооператори…Невідступно переслідували Українську Автокефальну Православну Церкву,відроджену 1921 року.

Витоки цієї жорстокості сягають червоного терору,який з особливою люттю шаленів уже з перших пожовтневих літ. Та глобальний наступ на інтелігенцію в межах країни був інспірований «шахтинською справою» 1928 року.

На новому витку репресій першою жертвою з –поміж українських літераторів став поет Аркадій Казка в 1929 році, далі – Дмитро Борзяка і поет Степана Бена. А потім-1933 – 1937 роки – Олесь Досвітній ,Остап Вишня,Мечислав Гаска,Сергій Пилипенко.

Коли 1947 року паплюжили Максима Рильського, Миколр Шамота виступив проти з Статтею «В неокласичних шатах». Ця стаття несла с собою негатив св. Сторону поета Потім стали жертвами Микола Зеров,Михайло Драй – Хмара, Павло Филипович.

Освальд Бургардт (Юрій Клен). Понад 30 років імена Зерова, Драй-Хмари і Филиповича були фактично викреслені з літератури,згадувались,як ворогів народу. Аж в 1966 році в видавництві «Дніпро» з’явився томик « Вибране» Миколи Зерова.

Написану 1944 року поезію «Любіть Україну» Володимира Сосюри можна вважати заповітом одного з найвидатніших наших ліриків. У цьому творі і наказ,і благання,і батьківське благословення… І хоча заклик «Любіть»об’єднує всіх синів і дочок У;країни, Молоді України.

Любіть Україну, як сонце любіть,

Як вітер,і трави, і води…

В годину щасливу і в радості і мить,

Любіть у годину негоди.

Естафету любові,як священний вогонь ,з рук В.Сосюри підхопили поети,які ввійшли в історію літератури як шістдесятники –Ліна Костенко, Іван Драч, Микола Вінграновський, Василь Симоненко, якого Олесь Гончар назвав витязем молодої поезії.

Україно!Ти для мене диво!

І нехай пливе за роком рік,

Буду,мамо горда і вродлива.

З тебе дивуватися повік…

(Олесь Гончар)

Література

з наведеного списку

знаходиться в фондах

районної бібліотеки.

1.) Ільєнко Іван У жорнах репресії:Оповіді про українських письменників.- К.:Веселка,

2.) Гроно нездоланних співців. – К.:Український письменник,1997

3.) Книги і долі:Митці Розтріляного Відродження.-Одеса «друк»,2002

4.) Проза Мистецького Українського Руху:тексти та інтерпретації.-К.:Книга,2013.

5.) Золоті рядки української поезії.Розтріляне Відродження.-Донецьк БАО.2008

6.) Поети «Молодої Музи». – К.:Дніпро,2006

7.) Ольжич О.Незнаному Воякові:Заповідане живим.- К.:,1994

8.) Липа Юрій Вірую.:вибрані вірші. –Львів:Каменяр,2000.
Кiлькiсть переглядiв: 401

Коментарi

Для того, щоб залишити коментар на сайті, залогіньтеся або зареєструйтеся, будь ласка.